Не місце

Жінкам не місце на полі бою,
Я не хотіла бути героєм,
Але доля вирішила інакше,
Хоча вона, справді, могла бути м’якше.

Я мала бути з тобою,
Стояти з ворогами двобоєм,
Але доля вирішила інакше,
Хоча вона, справді, могла бути краще.

Стоять дерев’яні хати,
Я між дерев плачу,
Як би знав ти як вмію кохати,
Не полишив би на полі одну.

На моєму тілі кроваві рани,
Але на землі воля.
Злітають з душі кайдани,
Навіщо жінці козацька доля?

Підліткам не місце на полі бою,
Вони хотіли бути собою
Але доля вирішила інакше,
Хоча вона, справді, могла бути м’якше.

Вони бажали свої мрії здійснити,
Зірку з неба до матусиних рук спустити…
Он той хлопчик, що лежить,
Чия душа у небо летить,
Хотів стати українським поетом,
Але життя закінчилося трагічним куплетом.

Он та дівчина, що на вітці висить,
Чия душа піймає спокій вмить,
Хотіла на сцені танцювати,
А не зі страхом життя охороняти.

Людям не місце на полі бою,
Бо ми, можемо, жити в мирі.
Навіщо нам лежати під старою вербою
Коли можно мирно й гідно жити в квартирі.