Стара модрина

Стара модрина перед домом тата…
Позаростали стежки ялівцем,
І, наче щогла, ця сосна крилата –
Сибірський вартовий з хмурним лицем.

Шумить тайга, не ущухає на ніч.
Мов з оксамиту, неба височінь,
І жовтий місяць, всіх зірок керманич,
Пірнає знову у хмаринки тінь.

А ти вві сні далеку Україну
Все бачиш, тату, через стільки літ
І часто кажеш: «От умру – полину
До неї, синку, через цілий світ.

Не дожене ні вітер і ні злива,
Не затримають гори і тайга…
Ось щось сьогодні знов щеміло зліва
І знов болить відрізана нога…»

А сосни та смереки за стіною
Шумлять, і спека свій серпанок тче,
І глиця, наче килим, під ногою,
І, як сльоза, живиця вниз тече…